Незважаючи на те, що існує достатня кількість джерел, за якими можна судити про вірування слов’ян, важко сформувати єдину картину світу східнослов’янських язычники. Прийнято вважати, що суть слов’янського язичництва полягала у вірі в сили природи, які і визначали життя людини, керували нею і вирішували долі – звідси випливають і боги-повелителі стихій і природних явищ, матінка-земля. Крім вищого пантеону богів у слов’ян були і більш дрібні божества – домовики, русалки та інші. Дрібні божества і демони не надавали серйозного впливу на життя людини, але активно в ній брали участь. Слов’яни вірили в існування у людини душі, в небесне і підземне царство, в життя після смерті.
Слов’янське язичництво має чимало ритуалів, які пов’язані із взаємодією богів і людей. Богам поклонялися, у них просили захисту, просили заступництва, їм приносили жертви – найчастіше це був худобу. Точних відомостей про наявність людських жертвоприношень у язичницьких слов’ян не існує.